Interview with Liudmila Mikuliak, Solotvin (IF_Sol_09_037)
IF_Sol_09_037_Mikuliak
Ивано-Франковск 2009
Солотвин, 2009-08-24
Микуляк Людмила Васильевна, 1928 г.р., село Кричка, в Солотвине с 1935 г.
Микуляк Ирина Васильевна, 1930 г.р., село Кричка, в Солотвине с 1935 г.
Соб.: М. Каспина, О. Гущева
Говорит в основном Людмила Васильевна, высказывания Ирины Васильевны помечены как "сестра Ирина"
0-3 мин. Показывает фотографию своего класса [The principal's signature on its back] О польском гнете.
3-5 мин. Об уровне жизни, о том, как к ней приезжали гости.
5 мин. - А еврейские дома здесь где-нібудь были?
- Більше, як україньскіх.
6 мин. Снова возвращается к фотографии класса:
Ці две полячкі, більше полячек нема, але вони чулі верхность над нами.
7-8 мин. Об отличии греко-католической релиии от римо-католической. О том, как поляк ударил ее отца за то, что тот поздоровался с ним по-украински.
8-9 мин. Снова возвращается к фотографии класса:
Ось у класі нашему скількі э эвреів, о тут: о цій хлопчик эврей, оди эврей.
- А звали их как, не помните?
- Не, не памятаю. Я тількі памятаю о та, бачите, яка красіва эврейка кучерява, світловолоса, то наша любимиця. Вона називалася Броня Грін. Оде Пепі. О цей хлопчие эврей, це наша любимиця, це Пепі, це я не памятаю, тоже эврейка, от ця... я не памятаю... тоже эврейка і от ця... я не памятаю, як вона називалася. Оди эврейка, ну а тут пішли хлопци, эврей, эврей, українец, українец, эврей, эврей, це наш, місцеви українец. А эвреї вони тоже місцеві, тому що вони будовали свої будинки тут, і жили, і тут кладбішче э, што свідчить про то, што до... це було селішче майже їхне. Боюся казати, скількі, але у нас у Солотвине э люди, што мають кнігу.
- Что за книга?
- То історична кніжка, там э конкретні дані, скількі булоэвреів, скількі українців, скількі поляків. Про то свідчать храми: э україньска церква, э там по тей вулици Шевченка немецка кірха, э божниця в центри.
(сестра Ирина): І польскі костел.
І польскі костел. І були свяшченікі відповідно: рабині були по цей вулици (теперь Сичовых Стрельцов), де вучилися хлопчикі на рабінів і вони мали бакенбарди довге дуже. У школі ми згнушчалися з бакенбардів. Вони були кучеряві, дуже гарні [?звидкі] смикали. Хлопци девчаток за коси, а ми їх за бакенбарди. Но жили класам... жили як селом, памагали одни одним. Напроті нас жив эврей Альтер. Він мал магазин. Віроби різні горілчані і ў його була... як то називали це що олію біли, олійниця, до нього приносили насіння льну, конопель і там давили олію справжню, такую натуральну, нерафіновану. Вони були побожні люди, молилися, не так як ми. Колись ми засилали їх, то він руку перевязував поясом таким і тут ставив значок якисб. Підчас молитви ні можно було до нього подходити ничого говорити, така молитва була тверда. У нього були 2 сини [1, 2] дуже красиви. Він вимовляв букву р... вся та сем'я говорила букву, тому що більшесть эвреів картавили, г говарили, але це э характерне для всіх. Так щось воно піїшло і підчас субот вони не працовали абсолютно, ні можно було наветь прикрити димар - там о э у печи така називаеця, що тепло зберегаі, то ми ходили. Тато нас посилав: бежиш у школу, зайди до Альтера, засунь эму шубер, бо дітипомерзнуть.
(сестра Ирина):А як хто не пришрв, то вони виходили на дорогу і запрошували, щоб хтось з тих людей їде і закрив димарь той. То люди по-разному ставилися до цього. Де хто не їшов, бо він боявся, а де хто не хотів: хай сам закриі собі, а де хто може часу не мав, а так по-сусідскі, то закривалося їх.
14 мин. О празднике Пасхи (см. интервью IF_SOL_09_034_Mikuliak мин. 1:02:00-1:08:35)
16 мин. Ту пасху вони приносили в школу.
(сестра Ирина): Маца вона, здаеця, називаеця.
- - Мата чи маца...
(сестра Ирина): Маца та пасха називалася, і ми хрумали смачна її.
17 мин. - Маме ця капелька крові (которую жена Альтера просила у матери информантки (см. интервью IF_SOL_09_034_Mikuliak)) означаэ, що ми одинакови.
(сестра Ирина): То од хреха.
- Він наш Бог. У Христа ж не було різници між нациями: чи ти эврей, чи ти грек, чи ти якое нациі, Ісус не розрізняв - аби в Бога вірили.
Було свято кучкі. Я не знаю, як називали эвреі цьо свято, а ми називали кучкі. То був лістопад, дощі падали, і люди чомусь спішили, казали: треба прибрати з полів до кучек, бо тоди погніэ. У кучкі вони ховалися в коміркі, закривали вікна і дуже молилися там. Голосно так, чути було. І вони боялися, що нечисти дух може вихопити когось, тому вони там седили в темноте і боялися греха свойго, щоб мені не вихопив той нечисти. Вони вірять так, як і ми вірім у нечисту... у негативну енегрію.
(сестра Ирина): У зле.
- - У д'явола.
- - А были такие истории, что кого-то хватал?
- - Не, не було.
19 мин. - Шче на похоронах эврея читали... як то називаеця... то то, што пад померлимспівають чи вже читав, што у нас читаэ також д'як читаэ.
(сестра Ирина): Штось читаэ.
- Ну як же ж так... Склероз... то зараз скажу. Я тепер не можу сказати... така молитва... такі збірнік молитв, де мертви прощаеця зе святом, а той, хто читае цю молитву, просить у Бога прошченя у нього, у того помершого. І таке саме читали над покіїником эвреї.
20 мин. - А хоронили их как?
- Трохі інакше. У нас ставлять його на стіл, велічають ту коробку... називаеця, што тіло то коробка, ніби футляр. Головна людина це душа. Людина не може вмерти так как рослинка, бесслідно, і вона найперше разлучаеця з душей, і та душа живе вічно, це виборав Христос, Ісус Христос виборав, аби ми не вмирали так, назавжди, і та душа вже потім несе відповідальность за вчинки людини.
- А у евреев, у них по-другому?
- Эвреї також боялися грехів, кривду робити боялися.
21 мин. - А как их хоронят?
- Ставили на підлогу, не одягали в костюм, а завивали у таку, як Христа завивали, плащаницу, це полотнишче таке.
(сестра Ирина): Це простирло.
- - Це покривало свойго роду, і так вони закутивали.
21-22 мин. О том, что хоронили лицом вниз и почему: см. интервью IF_SOL_09_034_Mikuliak мин. 00.46
23-25 мин. Я була на похоронах остатнього эврея Солотвини, Кукера, то він був дуже твердый у вірі і любив своїх, трохі мав шовинізму якогось. Може хтось його колись скривдив, бо він не любив всіх людей. Він був буровик, на бурових майстернях працовав, і був випадок такі, що в дуже лютий мороз він їхав на бурову, а там треба було... вітер позамітав снігами, под'їзду не було, і ми подбігли до машини шофера просити, щоб він нас подвіз. То він... шофер одчинив двері, а він казав: "Не бери їх". Шофер не говорив ничого, не сваривсі, але нас взяв і подвіз. "Ти їх не бери", -- говорив. Його жинка була українка, він мав сина Ігора, што взяв Христову віру, за мамою пішов і важав себе українцем. Тата ні за що. Він казав: "Як я помру, щоб мені не ховали з їми.
(сестра Ирина): Бо частину эвреїв хоронили у нам на цвінтари разом з українцями.
- - То вже тепер в остатні час сталосе.
(сестра Ирина): А він не захотів.
- - А він не схотів. Там э 2 сім'і разом з нами лежать. Свяшченнік не править над їмі, як над гробами водою не кропить їх. Тайків. Не знаю. На певно теж ні. А він сказав між тими хоронить, там, де всі мої. Його похоронили на кладовішчи - у нас люди кажуть окопичше чогось - эврейске кладовішче, і ставилиу нас крести ставять, а вони ставили камени моцни таки.
26-29 мин. Німци росправилися дуже жестоко з эвреями. Одного дня в ранци вигнали всіх со своїх домивок, не попереджваючи, ничого. Вони, бідні, брали то подушку, то перину чомусь, знаэте, що людина не може мисліти, що з нею роблять, і віна хапаэ, що бачить... може діти мале були чи що. А вони брали багнетами німци так во распорють перину, а то пер'е падаэ на село, як сніг, таке такі бруд робіли вони. А эвреї плакали, де яки голосили, де яки мовчали - так як кажда людина по-різному реагуі. Вивезли гето, і доми порожнили. Ветер дверями гримав, вікна розбиті були такі, што заходили в їх будинки, брали речі, забирали, щось брали, крали з цеї будівлі. І було дуже страшно у вечер віїти з хати, бо було порожня, було безлюддя, страшно.
(сестра Ирина): Ціла ця вулиця доми эвреїв були. Немаль же в кожним всюди-всюди эвреї жили.
- - А кто у вас по-суседству жил?
- - Там Хайм у горі жив - але чи то прізвішче чи імя, я не знаю - він мав теж магазин.
- - А чем он торговал?
- - І шоколади були в магазині, і там різні булочки, так що і дітям було що купити, і дорослим, і різні приправи, лист.
(сестра Ирина): Оцети, нафта.
- А там шче був Рохміль між Альтером і... на самим куті був Хаїм, а то Рахміль. Вони були бідні, у їх не було магазину і дуже мали домик. Не було шибкі і вони затикали ту шибку лохміттэм. У ніх був хвори син. Чи він був психічно хвори, здаэця, і вони не могли, як то кажуть, крила розставити, та детина їх сковувала, дуже були бідні, то шче над бідними згнушчалися і тоди як було найстрашнійше свято кучкі... (дальше о том, как запускали в дом сороку см. итервью IF_SOL_09_034_Mikuliak.
30 мин. (сестра Ирина): Каже Ліля, що то мае бути Нови Рік эврейскі, так?
- На весілле то моя сусідка расказувала, Оксана. Я, кажу, не знала я ничога про весілля. От так прожили вік між эвреямі разом і не знаэмо, як вони то... а вона каже: "А я вас расскажу, бо я памятаю, як мама рассказувала мені". Була на весіллі Мама її вмела молитись. "Отче наш" знала по-эвреїскі, знала співати, знала де кілька слів таких, а я ничого не знала, ліше подпісатись, в школі вони вчили. Якось крапка.
31 мин. Вже тепер я не підписала своэ прізвішче, а тоди знала.
- По-еврейски?
- По-эврейскі. Це арабскі ти знаки.
- А вы их понимали, когда они говорили?
- По-эврейскі говорити? Ничого не вмела.
32 мин. Ага, як воно було на весіллі. Молоду вбирали не в ранци, а в вечер наряжали її у біле і не віночак на голову ставили, як українки у нас з мірти старвили таки вінки в знак чесності, цнотливості, а їм давали фату дівчатом і ставили їх на подушку... сідали вони. Не в кімнатэ її нарежали, а на дворі но... десь було прізначено місце, аби там було сміцця чи аби там не було сміцця - от я цього не знаю, Оксана цього не памятаї... це означало, що щоб вона була богатою, наречена.
- На сміцця?
- На сміцця, щоб плодилося як сміцця гроши.
33 мин. - А вот обрезание у них не помните?
- Не, знаю ліше, што э обрезанне. У мені шче э товариш живи з класу.
(сестра Ирина): Эврей.
- - Эврей, Кукір Ісаак, але він зараз не під тим призвішчем і той паспорт э на прізвішче і той паспорт э на прізвішче Микола Андрейчук.
34-40 мин. История Ицека Кукера см. итервью IF_SOL_09_034_Mikuliak. 01:12:37-01:16:55
- Он сейчас здесь?
- Живи э.
- А где он живет?
- В містечку Збараж (не уверена) чи що... Як називаеця?
40 мин. Я нераз питала: "Як тебе звати? Як тебе ліпше називать? Як тебе мама кликала?" Він каже: "Я ничого не памятаю". І коли його питати за маму, за когось іншого, він каже: "Я все позабував". Чи не хоче казати чи... я не не можу казати. Тепер називай мене Миколою і пиши Андрейчук. Під цім іменем я лишлся живи, це мене зберегло це імя, я мушу його до кінця, до гробу нести.
41-43 мин. Продолжение истории Ицека Кукера
43 мин. Вони дразнили нас: "Хаме, ти хам!", а ми казали: "Ти жид, нехристь!" І поляком ми таксама казали - вони немирани, а ми робили так (тычет пальцем в лоб): "На, миромазана полька!" [?] казали: "Ти кабанка, ти свіня!". Знаэте, як діти, а попім мирилися. Вчитель приходив, казав: "Як вам не соромно! Цн сім'я ваша!"
44 мин. (сестра Ирина): Канайріштен.
- Это аптекарь.
- Он там, во цей високі дім по цей вулици то їхни. У них були 2 дівчини красиви студенткі.
О том, что аптекарь был очень компетентным человеком, история дочек аптекаря см. итервью IF_SOL_09_034_Mikuliak.00:40-00:44
48 мин. Там на кладовішчи шче э яна мислила чи як називати э. Вона була глибоко викопана 2 метри на 2, глибока така яма. Я туди ходила, і той Оксани мама там була. Коли ми на други день пріїшли, яма була закрита, а там доуга виступала кров. Де вона э? Як стежкою віїти с правой сторони, на тому місті зеленейша трава, кустїв нема шче.
50 мин. Фіма (Тайк) він не забуваэ Солотвіни. Що треба... там був будинок, што проваливався, пошта стара, і він гроши дав, аби перекрили той будинок. Дуже богато він відзиваэця на гора людей. Вчора на тей зустрічі (одноклассников), то він богато грошей дав одней одноклассници, що вона лежача, вона вмираэ. Там рак чи костей чи чого казали... Оксана до хати не заходила, бо вона боіїться такого, але там заходили, і каже, што вона стала маленька, але пам'ять маэ. І її давали гроши, і цей Тайг не жаліючи давав і на те, і на те, аби продукти були, і на те, аби концерти ставили їм. То шче зустрічи такой богатой не було. Це за порука Тайка Эфіма... чи Фіма.
51 мин. Ту жила... де та яблинька, Тательбом, Руфа Тательбом занесла Олю у хату, дала ей першу помоц і пеоведомила маму.
- Это вашу сестру? Немцы?
- Не, то поляк. То з зухвалости. Він просто хотив на велосипеді і наїхав на неї. Вона правильной їшла дорогою, рухалася так, як треба пешеходу.
52 мин. Знаэте, як вони (евреи) дружили жинкі з жинками. От ця Тательбом, то вона... мії тата любив маму вдарити... вона язиката була дуже, і він її вдарив, а мама ціі Руфі жалилася. А вона каже, що: "Ти, доню, дурна". Чоловікові ноги [?вішче] коли не треба показувати. Як це розуміти? Рузумійте сами, як то: не показати ноги. Ти роби так, ти роби так, він тебе бити не буде. Вчила маму.
(сестра Ирина): Просто не показуй все, не кажи все те, що ти знаэш, што тоби були, чоловікові не доповідай.
- - Тримайсе гордо перед чоловіком. Ні давай собі під ноги, так вчила эврейка мою маму. То вже знаэте, які стосунки були. А потом моя подруга, заречанка, і вона їшла у полі на целий день, а 2 дітей, хлопчик-немовля, з сосочко і шла до эврейкі до хати і казала, та доглядала моїх детей, бо я маю богато роботи і вона няньчила дітей цели день.
- - Не, дружно були.
Not yet.
See a previous interview with the same informant: IF_Sol_09_034.
Pre- World War II life in Solotvin.
Ukrainians, Polish, and Jewish students of the local school.
Jewish residents of Solotvin.
Claims about usage of Christian Blood as a part of the Jewish Passover traditions.
Jewish funeral and burial traditions
The Holocaust.
Interviewer: Maria Kaspina
Interviewer: Olga Gushcheva