Galicia newsletter
Interview with Liusia Demianiv, Nadworna (IF_Nad_09_014)
20 серпня 2009 р.
Надвірна.
If_Nad_09_014_Demyaniv
Збирали: Лєна Кушнір (ЛК), Еліна Йоффе (ЕЙ)
Інформант: Демянів Люся Василівна (ЛВ)
Підходимо, на вулиці біля будинку стоїть бабуся, та її сусід. Запитуємо, як тут було до війни. Розповіла, що німці забирали людей в Німеччину. Просимо дозволу поговорити з бабусею, сусід втручається в розмову.
ЛК:Скажіть, будь ласка, що тут було перед війною?
Розповідає про те, як її сімя пережила війну. Батько пішов на фронт, а мама залишилася з 2 дітьми, було важко. Бабуся 36 р.н.
Памятає війну. Кидали бомби з літаків, це було на Великдень в 43 р.
І шибки не лишилося, розбомбили. Поранили родственника.
Втекли з Надвірної в село. Залишилися в старих сукінках
Батько був кушнір, виробляв шкури. В згорівшому, зітлівшому кожусі знайшли гроші.
ЛК: Як уже перейшли фронт, мадьяри тікали. А тут дуже гарний міст був, такий з паркету, був би дотепер стояв, вони уклали (німці) жидами.
Туди жидів ловили, жиди з ліса тягнули буки, і міст поклали жидами. І туди як мадяри тікали, взяли той міст і зняли. Вони самі втекли. аби за ними ніхто не гнався, а тоді розвалили той міст. То такий міст, що був би і тепер, дубовий. Чудесний був, дубовий.
Післявоєнний період - розказує, що коли повернулися, було 10 сімей в їхньому будинку, нічого не лишилося. Л.В. була поранена в ногу (показує місце, де є слід від кулі), куля пройшла через мязи навильот, мама її носила, сама ходити не могла.
00:08:05-0 Тато повернувся з фронту, мама була домогосподаркою, в сімї була вона і сестра. Х закінчила медучилище, потім працювала медсестрою, сестра працювала касиром. Повиходили заміж.
00:09:06-6 Розповідає про своїх дітей та внуків, а вона живе-доживає.
ЛК: А давайте повернемося, ви розповідали про війну. А я к до війни, окрім українців, хто тут жив до війни?
00:10:00-5 ЛВ:: Поляки жили, жиди жили. ЛК: А як жили? Розкажіть. ЛВ: Мирно жили. Вони були дуже....Наприклад, жиди були дуже великі спеціалісти, вони дуже гарно шили. Вони так з людьми добре. Поляки були. Багато хатів побудувалися на польских, бо хати погоріли, а були які поляки, то переїхали на Польщу переселяли. А українці звідти було переселення, з Польщі. ЛК: А євреї? ЛВ: Євреї... тут так знущалися. Я пам'ятаю, ще дитиною була, а тут так загородили, дошками, коло костьолу, в центрі, велика яма - і вони туда брали туда. Їх всіх, ставали і їх... всіх-всіх, і діти маленькі. А ми йшли діти та й зазирали туди в дірки. А мама небожка... То я прийду додому, мама каже: "Нащо ви туди?"
00:11:50-6 Коло заводу там тоже було, що їх там били та в вивозили, там там була велика яма. (Нерозбірливо) Бачила, як була така велика яма, а земля так рухалася, видно, видно, живі ще люди були.
ЛК:.А чому так до них ставилися? ЛВ: То німці до них так ставилися до жидів, інші люди так не ставилися до них. Але то вже коли німці зайшли туди. Не любили. Чому вони так ставилися, не знаю.
00:12:19-8 До мого тата прийшов жид, він колись приходив до тата й каже: "Василю, сховай мене, я тебе так нагороджу золотом, каже, що ні дітям ні тобі не треба буде працювати". (нрзбр). А батько відповів: "Ні, - каже, мене зловлять, і тебе зловлять, і мої діти, і жінку убють, - каже, - а мені того не треба". А були такі люди, що ховали. вони після війни такі будинки повідбудовували".
00:13:01-3 І доньки, і... Говорили, що ставили у підвалі стінку, і дві цегли витягали і їсти давали. І там він мав відро, і там сидів. Німці ту довго не були, але ж ніхто не знав, що вони так скоро, що то минеться
ЛК: А як звали того єврея, що приходив до вашого батька? ЛВ: Не пам'ятаю. Але моя мама цього мабеть не розказувала. ЛК: А не пам'ятаєте, чим він займався? ЛВ: Я вам не скажу. То я дитина ще була. Ми як підросли, мама скаже, що німці швидко відійшли від нас. Якби ж ми було знали... могли би переховати. то зараз би жили. і були такі Були такі випадки, що зводили будинки і знаходили там у стіні замуроване золото.
00:14:05-1 Як в нас будували баню, біля церкви, то замуровали в цілі золото. ЛК: А хто замурував? ЛВ: Жиди замурували. вони дуже любили золото. То тепер єври та доляри, а вони любили золото, зберігали, золото ціну свою не тратить. Не зігниє, нічого. Та кажуть, де райком побудований, то й там будо замуровано золото.
Сюжет про те, як при будівлі лазні знайшли клад, та не могли його поділити, приїхала миліція та все забрала.
ЛК:А євреї чим займалися?
ЛВ:А євреї вони були дуже добрі люди. Вони мали магазини в нас, як тепер-то мають. Вони любили так порадити наших людей. Не можна сказати, що вони були погані. Бо мама небожка розказувала, що коли я захворіла, і стало запалення, то тоді так не було, як тепера, що взяла на руки та й пішла до лікаря. Вона вже зшила мені плаття, та не зшила, а йшл. Та до нього купити матерії, ситцю якогось там. А він каже6 "Устино, чого ти така сумна?" - "Йой, в мене така дитина слаба, - каже, - буде вмирати. Дай мені, - каже, - каже, на сукинку якогось матеріалу, аби я пориштована була, - каже". А я вже мала рік і два місяця. А мама... А він каже: "Що я, запалення вона має. То йди... " А мама прийшла, був сніг, але видко ще було всьо, тільки мороз трохи був. Та й каже: "Бери ліхтарню, та йди в город, та копай хреню..." Що таке хрін, знаєте? Каже: "І натри хреню вдосталь, скільки хреню натреш, стільки дай і муки, пшеничної разової, не петльової, а разової.
00:16:59-2 І оливи. І такий зроби корж, загрій на рондликах, загрій, і на матерію. "І , - каже, - приклади на саме тіло, не бійся, воно не спече дитину, бо там є, - каже, - олива. Мама думає, зроблю, або буде легше, або буде гірше, але хто його знає, як то буде. Та й пішла та так зробила, дитину поставила в колиску. "Та й, - каже, дитина собі спить, а я трудна, бо я три ночі не спала дитина не спала і я не спала. Рано пробуджуюся, а на дворі все видко. І в хаті все видко. Видно, дитина моя вмерла, а я смерті своєї дитини не видержу". Мама до мене, а я так сплю. Маа... нрзбр "....а як ти дихаєш. А як ти дихаеєш, значить, ти будеш жити". (Далі секунд 10 нерозбірливо, потім повторює рецепт).
00:18:11-8 "Тіло, - каже, - було червоне, але не спекло, тому шо там олія була". То тіло не допускало, аби спекти дитину.
Л.К.: А євреї давали в борг чи нє? : Х Давали. Мій тато шкіри виправляв, і там через дорогу жили. А ми хотіли, пам'ятаю, як тепер, були конфети як бомби такі. Бомби називалися. А ми підемо туди та й кажемо, ви нам дайте бомби. А тато пішов туда та й каже: " Як мої діти будуть прибігати, ти їм давай одну на день, більше не давай. А я прийду в кінці місяця та й з тобою всьо розчитаюсь".
00:19:01-5 А ми як то почули, то враз біжимо туди кожний день. (Знову повторює фразу, що сказав батько). Тай то кажуть, що криза, та де там.... ЛК: А з процентами в борг чи ні?ЛВ: Так, було. Як брали багато, то жиди хотіли.... не процент, це якось інакше називалося, у них у поляків, у жидів (виправляється). ЛК: А згадайте. ЛВ: Не знаю. Я знаю, що щось платили жиду більше, як брали матеріали на місяць чи через два, то я тобі віддам. То таке було, з процентами, як і тепер є ця, як вона називається, проценти ростуть.
ЕЙ: Може, пам'ятаєте, як жиди якійсь свята святкували? ЛВ: Жиди святкували суботу, не палили, не варили, ніц-ніц-ніц. Нічого не робили в суботу, це в них був сабаш такий називався. ЛК: Сабаш? ЛВ: Так. ЛК: А що вони робили? ЛВ: Вони наперед собі рихтували, навіть їду всю. І в суботу вони собі святкували. Субота то не була робоча. Такий у них був закон жидівський. ЛК: А що ще в суботу робили? ЛВ: Ну вони так собі ходили. Ну, як у нас свято, то їсти варити, тако во, а у них навіть їсти не варили, тоді ж іще дрова, газу не було. То, кажуть, що брали та й сірника - черкне, двор, всьо-всьо-всьо.
00:21:01-0 Черкне. і вже запалить собі, і більше нічого не робить. Моя мама небожна так розказувала. Як холодно, то холодно, а так на сонечку тепло. ЛК: А ще мама розказувала про якійсь жидівські свята? ЛВ: Та у них було, як і у нас є свята, але я не памятаю. ЕЙ: А от єврейська паска? ЛВ: Єврейська паска? Цього я вам не скажу, чи була, але мала бути. А у нас ще є жиди. Є такі, що сховались, так вони жиють тепер-ка, діти їхні жиють та вони тієї традиції ще притримуються. Так як ми укріїнської, так вони своєї. Тепер-ка не заборонено. ЛК: А чули про таке: кучки? ЛВ: Кучки, кучки, були жидівські кучки.
00:22:00-4 Але шо то таке? Але було. Але що за свято, не можу сказати. ЕЙ: А от є єврейський цвинтар. А як вони хоронили? ЛВ: Вони хоронили, мали свого ксьондза, по-своєму хоронили. ЕЙ: А як? ЛВ: Цього я вам не скажу. Вони повтікали скоро після війни, їх всіх перевезли туди в Польщу. Це я вам не скажу. Але то є цвинтар, але далеко, аж коло заводу аж туди о, там є така плита. Такі плити просто і там написи є. ЕЙ: А малюнки є? ЛВ: Ні, нічого немає, ні фотографій немає, нічого. Хіба, кажуть, тепер-ка, деякі родичі приїжджають і хочуть відновити пам'ятники.
00:23:01-1 Деякі уже так з фотографіями як у нас. ЛК: А чого раніше так не робили? ЛВ: Не знаю. Так не заведено у них. Маєте онде, моя племінниця в Греції.
Сюжет про те, як зараз хоронять в Греції. 00:24:09-5
ЛК: А як євреїв тут хоронили, не пам'ятаєте? ЛВ: Тут я памятаю, як євреїв били, а як їх хоронили, я не памятаю. Тут таку яму, велику таку молилу вони самі на себе копали. І діти, і жінки. і чоловіки, гнали їх, все золото знімали, забирали. Такі були там. ЛК: А хто їх розстрілював? ЛВ: НКВД було. НКВД. Вони там їх розстрілювали. ЛК: А ви чули про таке приказаніє, було у євреїв? ЛВ: Не пам'ятаю. ЕЙ: А, може, пам'ятаєте, такий Гаман чи Хаман? 00:25:02-3 ЛВ: Може, щось таке було, але я не пам'ятаю, була дитиною. То, коли вже підросли, мама розказувала нам. А більше що я могла? Мама молода померла, в 60 років. Тату більше було, 84. ЛК: А нам ще розповідали, що у євреїв було обрезаніє. ЛВ: Да, таке було, дітям робили, хлопцям. Таке було обрезаніє. То таке на кінці бобика то робили таке обрезаніє. Я робила 23 роки в роддомі медсестрою. То деяка дитина родилася так відразу, том и казали, жид, бо навіть ще не робили обрезаніє, а так уродилося таке.
00:26:03-8 На самому кінчику так біло, ну як вам сказати, шкірки не було, а таке було, що то робили. То я пам'ятаю. ЛК: А коли то їм робили? ЛВ: Як дитина була.... Скоро робили, після народження. ЛК: А хто це робив? ЛВ: Ну то певно лікарня, лікар мусив це робити. Обрезаніє. Це я пам'ятаю. Бо то як вродилося, то й навіть не треба робити! ЛК: То то тільки у євреїв таке було чи ні? ЛВ: Ні-ні, тільки було у жидів, у українців це не роблять. То у жидів такий був закон, після народження робили.
00:27:01-4 ЛК: А скажіть, будь ласка, були якісь легенди, приказки, що говорили про жидів в селі? ЛВ: Та, шо в селі, партизани, багато... тоді багато в селі вибили тих жидів. Так як тут НКВД, так в селі то били приїжджі. ЕЙ: А в якому селі? ЛВ: та, ось і Грабівка, Завій, то мій чоловік звідти був, то він мені розказував, що на цьому місці жиди були, такі добрі, каже. люди, нащо люди їх вибили, каже, забрали перини, подушки, всьо забрали, і хату розбили і дошки позабирали всьо.
00:28:00-7 Отакі наші люди, каже. ЕЙ: А чому вони так до них ставилися? ЛВ: Не знаю, чомусь так вони жидів.... Чули, що з ними у містах роблять таке, та й вони таке робили. ЛК: Взагалі а чим жиди від інших відрізнялись? Було щось таке? ЛВ: Нічого не було, вони як люди були дуже добрі, вони дуже добрі спеціалісти були, лікарі зубні, всякі професії. ЛК: А ось спеціалістів німці теж вбивали? ЛВ: Да, то чо нє.
Запитуємо, як звати інформантку. Демянів Люся Василівна. Дякуємо. Починаємо прощатися, аж Л.В. повертається до теми війни. В будинку. В. раніше жила полька, під час війни в будинку жили 10 родин. Історія про парашутиста, який приземлився біля їхнього дому під час війни. Матерію з парашута люди розібрали, матерія була дуже цінна, навіть шнурки. 00:32:20-6
На вулиці інформантки (Вул. Володимира Великого?) більшість будинків біли польські. 00:32:43-0
ЛК: А куди євреї ходили молитися? ЛВ: Вони мали такі будинки такі були як тепера всякі такі є, всякі такі секти. І от вони сиділи в тих будинках, і пам'ятаю, сиділи всі так гойдали. Так всі молились і гойдались. такий у них був закон. ЕЙ: А одяг їхній відрізнявся? ЛВ: Ні, одяг був звичайний. ЛК: А чого вони так гойдалися? ЛВ: Ну, то у них закон такий. У нас нрзбр, хрестяться, а у них гойдалися. Гойдається як жид, так говорять. Вони так сиділи і гойдалися як жид. Вони, видно, мали таку прикмету. ЛК: А я кі ще були прикмети? ЛВ: Мала дитина була, як є старші, вони би вам більше розказали. Є люди по 86-7 років, одна недавно недавно померла, мала 93 роки.
00:34:01-0 А більше таких старших нема.
Запитуємо про старожилів. Волинський Йосип. Показує, де він живе. Запитуємо про Іру Іроденко, Л.В. говорить, що та проживає в кінці вулиці, перша хата справа.
00:35:40-8 І.І. за 80 р., місцева, тут народилася. 00:36:50-6
ЛК: А як ця вулиця називається? ЛВ: Називалась Молотківська, потім ще якось, я забула, а тепер-ка називається Володимира Великого. А інша - то вулиця Челюскінців раніше називалася, а зараз Івана Богуна, перейменували. Чого вони так перейменовують, я не знаю. 00:37:42-5
Дякуємо, прощаємося.
Not yet.
The World War II.
The Holocaust.
Pre- World War II life in Nadworna.
Jewish traditions.
Interviewer: Elena Kushnir
Interviewer: Elina Ioffe
Software Development